Не тут
Гаснуть очі мої,
В тім спасіння шукають,
Бо куди не піди
Правди сіль зневажають.
Обминають шляхи, Що в наказах діють,
На долонях журби
Душі смерті чекають.
Поручусь за «добро»,
«Злоба» не переможе,
«Безвихідь» відступить,
Бо Господь допоможе!
І уста принесуть
В жертву слова всі чисті!
Повикорінюють
Лицемірність і лестощі.
Сумніви – віджену,
«так» чи «ні» не « не знаю»,
Від життя в спадкую
День за днем, і минаю.
Думки людські…
Скажу свідчення справедливі
Безневинній душі
На без удільній хвилі.
Що я зовсім не тут,
Ні хреста, ні могили,
Безповітряна суть
В білизні небо сині.
Десь у грі зла й добра,
В умовній реальності,
Заплітаю слова
В непокірної радощі.
То злечу – то впаду,
То як дід, то дитина,
Сил от наберу -
Й втрачу, зламавши крила.
Між землею і небом,
Де розталі тумани,
Розіллюся світлом
В твоїй темній омані.